ШАНОВНІ БАТЬКИ!!!

Події минулого року змусили усіх змінити звичний ритм життя. Карантин, вимушені відпустки та, зрештою, дистанційне навчання – ті реалії, до яких потрібно було швидко адаптуватись, і  навчитися ефективно працювати та навчатися у нових умовах.

На перший погляд може здаватися, що введені карантинні умови – це стресовий фактор лише для дорослих, які не можуть нормально виконувати свої професійні обов’язки та забезпечити сім’ю усім необхідним. Однак, часто батьки не розуміють, що дистанційне навчання виконує аналогічну стресову функцію для школярів.

Проблеми, які виникають у взаємодії «батьки-діти» під час карантину можна умовно розділити на дві групи. Перші стосуються навчання, адже, незважаючи на вже існуючий досвід онлайн-занять, складно провести повноцінний шкільний урок у мережі. Діти можуть відволікатися на сторонні речі, перебування у домашній обстановці не сприяє підтриманню дисципліни, а батьки не завжди сприяють організації навчального процесу. Друга група проблем охоплює складнощі у спілкуванні. Кожна людина потребує власного простору та часу, тому постійне перебування разом вдома (на відміну від звичного життя, коли кожного дня має місце робота та школа) може сприяти зростанню роздратованості, тривоги та втоми.

Отже, чим ви – дорослі – можете допомогти своїм дітям у навчанні в умовах карантину?

  • «Робочий настрій». Так, перш за все, необхідно організувати робоче місце. Дитина має розуміти, що ліжко – це місце для відпочинку, а урок має відбуватися за робочим столом. Відтак, дитині буде набагато легше зосереджуватися на навчальному матеріалі. Те саме стосується виконання домашнього завдання.
  • «Чим я можу тобі допомогти?» Дорослим необхідно м’яко цікавитися перебігом навчального процесу. Таким чином, дитина буде відчувати небайдужість та певний контроль. Відчуваєте різницю між питаннями «Що цікавого ти дізнався/-лась сьогодні?» та «Що ти сьогодні отримав за урок?». М’які обережні дії заохочуватимуть дитину до діалогу. Відчуваючи підтримку та цікавість зі сторони дорослих, вона буде більш охоче підтримувати діалог та ділитися власними враженнями та переживаннями.
  • «Зроби перерву». Не варто змушувати дитину весь день проводити за навчанням. По-перше, це може бути шкідливим для її фізичного здоров’я (очей та постави). По-друге, школяр потребує повноцінного відпочинку для відновлення рівноваги та інтересу до навчання.
  • «Скажи ТАК сімейному відпочинку». Йдеться про час, який ви можете провести разом: погуляти на вулиці, почитати книгу, пограти у якусь нову гру, помалювати тощо.

Карантин – це ще одне випробування, яке необхідно подолати. Виконуючи прості речі, можна зробити цей процес легшим та приємнішим.  

 

 

 

 

ЧОМУ ВАЖКО ПЕРШОКЛАСНИКУ?
 
Кажуть, починати завжди важко. Проте усі знають, що багато чого в нашому житті залежить від доброго початку. Пам'ятайте про це, до¬рослі, і ніколи не вимовляйте слова: «Це тільки перший клас!»
Серед безлічі почуттів, які наповняють батьків, коли вони вперше проводжають своїх дітей до школи, виявляються два найсильніших — радість і тривога. Радість, що малюки виросли і їх чекає багато незвіданого і захоплюючого. Тривога — як вони впораються зі шкільними тур¬ботами, чи не стануть відстаючими, як складуться їхні взаємини з навколишніми. Швидко проходить святкова вереснева атмосфера, починаються шкільні будні і для тривог з'являються реальні підстави. Дитину немов підмінили.
Схвильовані мами, а зрідка навіть татусі, поспішають поділитися з учителем своїми переживаннями. Про що вони говорять?
Про те, що до школи у них була чудова дитина, товариська, добра, слухняна, старанна. Вихователі дитсадка постійно хвалили і дотепер згадують із задоволенням.
А тепер усе змінилося, малюка просто не впізнати! Уроки робити не хоче, тягне, відкладає на потім. Доводиться примушувати, силоміць садовити за стіл. І ось тут щоразу починається справжній кошмар: крутиться, гризе ручку, постійно підхоплюється — то до вікна підбіжить, то на кухню помчиться пити або раптом із кішкою почне гратися. Пише будь-як, а переробляти категорично відмовляється, сидить і черкає щось на папірці. «Уроки готує годинами і від себе не відпускає. Доводиться бути поряд із ним, понукати, контролювати кожний крок. Такий став ледачий! Що трапилося з дитиною?» Нічого нового... Режим!
Деякі батьки можуть скептично зауважити: «Подумаєш, режим! Чи я так це важливо — дотримуватися його?»                          
Так! Двох думок тут бути не може. У житті першокласника режим  дня набуває особливого значення. Спробую переконати вас у цьому. Початок занять у школі, як правило, о 8 годині 30 хвилин. Виходить, потрібно так розрахувати ранковий час, щоб вистачило його на все: прибрати постіль, зробити зарядку, одягтися, поснідати. І головне, вийти з дому заздалегідь, не поспішаючи. Тоді і друзів у дворі почекати  можна, і до школи не бігти, а йти спокійно, трішки погуляти.      
Коли доведеться прокидатися маленькому школяру? Мабуть,  не пізніше сьомої. А тепер пересуньте «відбій» так, щоб до «підйому» було не менше одинадцяти годин (саме стільки часу має спати шестирічний малюк). І неодмінно простежте, щоб щовечора дитина засинала у визначений час.
Отже, перше — сон. Потрібно рано вставати, а отже, і лягати не пізно, інакше накопичується хронічне недосипання. Адже денний сон, такий звичний у дитячому садку, як правило, скасовується.
 
НАВЧАННЯ І РУХИ

Для того, щоб дитина добре навчалася, її руховий режим має складати 12—14 годин на тиждень.
А що ми бачимо на практиці? З дитячого садка малюк переходить у школу. При цьому розумове навантаження значно збільшується, а рухове, навпаки, скорочується на 50 %. Малорухливість — найобтяжливіша частина шкільних буднів.
Особливо важко дитині всидіти на одному місці. Сидіти доводиться в класі за партою, потім удома за столом. До того ж, є діти, які намагаються на всіх уроках «сидіти струнко», ретельно склавши руки перед грудь¬ми і напружено випрямивши спину. Яку важку роботу вони виконують! Адже сидіння — активний процес і беруть участь у ньому 250 м'язів із 600, які є в організмі людини.
Ви, звичайно, помічали, що маленькі діти не можуть просто стояти. Вони скачуть на одній ніжці, кружляють, підстрибують. Напевно, кожному доводилося чути роздратоване: «Постій спокійно хоча б п'ять хвилин!» А малюкам важко усе, навіть стояти. Щоправда, при цьому легше функціонувати серцю і легеням. Скільки може вистояти першокласник? Саме п'ять, від сили сім хвилин, не більше. Далі настає перенапруження, а потім — зрив.
 
НАВЧАННЯ І ПРОГУЛЯНКА

Прогулянки на свіжому повітрі — найсильніші ліки від перевтоми. Із першого шкільного дня час доводиться рахувати, його постійно не вистачає. Після уроків — усі це прекрасно знають — потрібно виконати домашнє завдання, а ще зробити роботу якісно. Посилена увага до навчальних успіхів свого чада — сьогодні фактор батьківського престижу. Ось і змушує мама переписувати вправу кілька разів, а м'язи слабкі. Тому почерк стає розмашистим, літери — кривими, письмо — неохайним.
Або читання. Щоб прочитати одну сторінку тексту, треба зробити 500 рухів очима. Малюк швидко стомлюється, не в змозі концентрувати увагу. Починаєш із ним говорити, а він не слухає. З'являється розгальмованість: крутиться, постійно щось хапає руками, кудись поривається, може і під стіл залізти або по канапі поскакати. «Який пустун. Припини забавлятися!» — гнівно викрикують дорослі, дивлячись на такого малюка. А він просто не витрим5ує свою вікову норму інтелектуального навантаження.
Наближаються сутінки, а маленький трудівник завзято і безнадійно робить уроки. Скільки ж на це в нього витрачається часу? Дві, три, іноді навіть чотири години! Так, як показують спостереження, зовсім не рідкість, коли першокласник сидить за уроками чотири години.
А якщо ще й музика, іноземна мова? Де ж вихід? І перше, на що йдуть батьки — скасування прогулянки. Не встигаєш — не гуляєш. Картина дуже знайома.
Але ось уроки зроблені і наприкінці дня невгамовною увагою всієї сім'ї заволодіває телевізор. Між іншим, за це задоволення діти розплачуються своїм здоров'ям. Чи замислювалися ви, чому передача «На добраніч, діти» триває 15 хвилин? Рівно стільки часу дозволяється дітям проводити біля телеекрану. Проте люблячі мама і тато, зневажаючи елементарні правила, не заперечують, коли хлопчики і дівчатка до глибокої ночі просиджують перед телевізором або комп'ютером.
Денна норма прогулянки першокласника — 3 години. А скільки гуляє ваша дитина? Напевно, менше. До чого це призводить? Перевтома накопичується, нестача свіжого повітря збільшується. У результаті батьківська недбалість обертається на шкоду школяру. Він виснажується в боротьбі з неправильним режимом і уроками, які не піддаються. Важко входить у світ обов'язків, яких не мав колись, причому обов'язків не завжди приємних. Нелегко сходиться з ровесниками в новому колективі і відчуває трепет перед учителем.
 
ПОГАНИЙ НАСТРІЙ

Найнебезпечніший ворог школяра — поганий настрій. А він залежить від того, як пройшов ранок. У цього малюка «знову проспали» і тепер його очікує маса неприємностей. Зарядку не зробив, поснідати не встиг, зібрався як-небудь. Дитина і так поспішає, але дорослі підганяють її і сварять за повільність. У школу доводиться бігти, проте на початок занять все одно спізнилася. Збентеження в душі. Тремтячими руками малюк відчиняє двері і несміливо йде до свого місця. Він неспокійно оглядається навкруги і починає діставати речі з ранця, але ручка з гуркотом падає на підлогу, підручник не знаходиться. Виявляється, що лінійку забув удома, олівець зламаний, наспіх засунутий зошит зовсім зім'ятий.

ВЧИМОСЯ РОБИТИ УРОКИ
 
Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, позбавляють малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людьми. Поступово отруюючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, стають важкою повинністю, майже покаранням. А це вже небезпечно, адже від розпачу лише один крок до небажання вчитися.
Звідси висновок: витрата учнем непомірне великої кількості часу на приготування уроків — сигнал неблагополуччя — явище ненормальне і неприпустиме.
То як бути з часом? Які причини тривалого, невідступного, розпачливого і безпомічно¬го сидіння за виконанням домашнього завдання?

 

Обережно: «Синій кит»!

У вересні 2019 року М. Воронін у статті, розміщеній на порталі bbc.com, зазначив, що Україна знаходиться у числі країн-лідерів за рівнем самогубств. Кількість скоєних самогубств у нашій державі майже удвічі переважає середньосвітові показники. За сумною статистикою за період січень-липень 2020 року в Україні було офіційно зареєстровано 3685 самогубств.

Окрім того, в Україні зросли випадки самогубств серед підлітків. Слідчі дії показали, що до більшості із них причетна так звана «група смерті», яку ще називають «Синій кит». Учасники групи сумлінно готуються до суїциду під керівництвом куратора, який надає підліткам завдання, останнім із яких є власне самогубство. Як правило, куратори самостійно знаходять своїх жертв, а, коли останні відмовляються вкорочувати собі віку, починають їх шантажувати та погрожувати смертю. Довести вину кураторів «Синього кита» у доведенні до самогубства дуже важко, адже вони користуються серйозним захистом у мережі, а також одним із завдань, яке надається підліткам, є ретельне очищення листування та знищення доказів.

Куратори «груп смерті», як правило, довго вивчають сторінку підлітка у соціальних мережах, та, якщо помічають ознаки депресивного розладу, встановлюють контакт. Так як часто діти навіть із благополучних сімей не розповідають батькам про отримані повідомлення, то запобігти трагедії стає майже неможливим.

Тому, батькам дітей будь-якого віку необхідно звертати уваги на найменші «дзвіночки». До них входять:

  • Часті зміни емоційного стану та настрою;
  • Зміна апетиту та відповідно ваги;
  • Апатія та швидка втомлюваність;
  • Порушення сну та пригніченість;
  • Поява нав’язливих ідей;
  • Зміни у поведінці.

Окрім того, необхідно обов’язково:

  • Ненав’язливо цікавитися у дитині, що нового чи незвичного вони бачили у ТікТок;
  • Нагадувати про наявність підтримки;
  • Не ігнорувати погрози зі сторони дитини;
  • Не відстрочувати розмову, у випадку появи тривожних симптомів;
  • Дати дитині зрозуміти, що ви на її стороні та у будь-якому випадку зробите все, щоб її захистити.

Варто пам’ятати, що байдужість завжди веде до сумних наслідків, тому будьте уважними до своїх дітей.